01.03 – 207 років від дня народження Фридерика Франсуа Шопена (1810-1849). 

Видатний польський композитор та піаніст. Його вважають національним героєм Польщі.

Фредерік Шопен народився 1 березня 1810 неподалік від Варшави, столиці Польщі, в містечку Желязова Воля. Мати Шопена – Юстина Кшижановська – була полькою, батько – Ніколя Шопен – французького походження. Сім’я Шопена жила в маєтку графа Скарбека, де батько служив домашнім учителем.

Після народження сина Ніколя Шопен отримав місце вчителя у Варшавському ліцеї, і вони усією сім’єю переїздять до столиці.

Маленький Шопен ріс в оточенні музики. Його батько грав на скрипці і флейті, мати добре співала і трохи грала на фортепіано. До п’яти років хлопчик уже впевнено виконував нескладні п’єси, розучені під керівництвом старшої сестри Людвіки, а на восьмому році життя Шопен почав складати власні композиції.

21 лютого 1818 року його запросили брати участь у концерті, організованому у Варшаві Товариством благодійності. З цього моменту до Фредеріка прийшла слава. Він був просто нарозхват. Щовечора до його будинку під’їжджали елегантні екіпажі і відвозили його у відомі варшавські салони, де він виконував свої імпровізації.

Тоді ж Шопен бере уроки фортепіанної гри у відомого чеського музиканта Войцеха Живного (згодом той відмовиться від занять з юним віртуозом, заявивши, що нічому більше навчити його не зможе).

У 1821 році, ледь досягнувши 11 років, маленький композитор складає Полонез ля-бемоль мажор і підносить його своєму вчителю Живному в день його іменин. Через рік був написаний знаменитий Полонез соль-дієз мінор.

Композиторський і виконавський таланти хлопчика розвивалися настільки стрімко, що до дванадцяти років Шопен вже не поступався кращим польським піаністам.

У вересні 1823 року Шопен поступає в 4 клас Варшавського ліцею, де успішно навчається. У роки навчання проявляються різнобічні здібності музиканта. Юнак вільно володів французькою та німецькою мовами, жваво цікавився історією Польщі. Він писав вірші, малював і накидав карикатури. Майбутній геній відрізнявся гостротою розуму, спостережливістю, а також проявляв неабиякі акторські здібності.

Після закінчення ліцею Шопен поступає у Вищу школу музики. Тут його заняттями керує педагог та виконавець Йосип Ельснер.

Феноменальні здібності юного піаніста, композитора і імпровізатора у той час вельми цікавили Варшавську публіку. Його безперестанку запрошували на вечори, світські раути. Звичайно ж, спілкування з висококультурними людьми не могло пройти безслідно для Фредеріка, тим більше що багато хто з його нових знайомих в майбутньому допомогли йому увійти у світ високої музики. Чималий вплив на його світогляд зробили тодішні гуртки інтелектуальної молоді столиці, серед якої він обертався, її демократичні і патріотичні настрої.

До цього часу Шопен вже був визнаний кращим піаністом Польщі. Досяг зрілості і його талант композитора. Про це свідчать два концерти для фортепіано з оркестром, написані в 1829-1830 роках, які й сьогодні входять до репертуару багатьох виконавців по всьому світу.

У цей час до Шопена приходить перше почуття – він закохується в Констанцію Гладковську, яка навчалась співу в Варшавській консерваторії. Під враженням цього почуття він пише одну з кращих своїх пісень – «Бажання».

В 1829 році Шопен відвідує Відень (тодішню музичну столицю Європи), де дає два концерти, які проходять з великим успіхом, що відкривав перед ним шлях до блискучої артистичної кар’єри в Європі.

2 листопада 1830 Шопен залишає батьківщину (як потім виявиться – назавжди), везучи з собою дорогий його серцю подарунок – срібний кубок із жменею рідної землі.

Під час гастрольної поїздки до Відня та по містах Німеччини Шопена наздогнала звістка про поразку польського повстання (1830-31 років). Трагедія Польщі стала найсильнішою особистою трагедією, з’єдналася з неможливістю повернення на батьківщину (Шопен був другом деяких учасників визвольного руху). Біль та розпач, болісне занепокоєння за родину та кохану він вилив у трьох своїх найбільш драматичних і глибоко трагічних творах: етюді до мінор, часто званому «Революційним» і прелюдіях ре мінор і ля мінор.

Пережите в цей період часу Фредеріком потрясіння залишиться в ньому глибоким слідом на все життя. Туга за батьківщиною, нещасна любов, нарешті, хвороба легенів, яка мучила його довгі роки, повалить композитора в глибоку печаль і меланхолію. Цей настрій згодом стане домінантним у всіх його майбутніх творах.

Подальше життя Шопена пов’язане з Парижем, куди він потрапляє в 1831 році. У цьому кипучому центрі художнього життя Шопен зустрічається з людьми мистецтва з різних країн Європи: композиторами Г.Берліозом, Ф.Лістом, Н.Паганіні, В. Белліні, Дж. Майєрбером , піаністом Ф. Калькбреннером, літераторами Г. Гейне, А. Міцкевичем, Жорж Санд, художником Е. Делакруа (що написав портрет композитора).

Париж 30-х років XIX століття – один з вогнищ нового, романтичного мистецтва, і – за словами Ліста – Шопен відкрито стає до лав романтиків.

Шопен підкорив Париж спочатку як піаніст. На концертах Шопен головним чином виконував свої власні твори: концерти для фортепіано з оркестром, концертні рондо, мазурки, етюди, ноктюрни, Варіації на тему з опери Моцарта «Дон Жуан» (саме про ці варіації писав видатний німецький композитор і критик Роберт Шуман: «Шапки геть, панове, перед вами геній»).

У створених в перші роки паризького життя етюдах Шопен дає своє розуміння віртуозності (на противагу мистецтву модних піаністів) – як засобу, підпорядкованого вираженню художнього змісту та нерозривного з ним. Сам Шопен мало виступав у концертних залах, віддаючи перевагу камерній, більш затишній обстановці світського салону. Доходів від концертів та нотних видань бракувало, і Шопен вимушений був давати уроки фортепіанної гри.

У 1838 році на острові Мальорка (куди він поїхав у лікувальних цілях з подругою – письменницею Жорж Санд) був завершений цикл фортепіанних прелюдій у всіх тональностях, які стають справжньою енциклопедією романтизму.

У 1840 році з’являється Друга соната сі-бемоль мінор – один з найтрагічніших творів Шопена. Її 3 частина – «Похоронний марш» – до сьогоднішнього дня залишилася символом жалоби. Серед інших великих творів – чотири балади, чотири скерцо, Фантазія фа-мінор, Баркарола, Соната для віолончелі та фортепіано. Але не менше значення для Шопена мали жанри романтичної мініатюри; з’являються нові ноктюрни (всього близько 20-ти), полонези, вальси, експромти. Особливо любив Шопен мазурку – їх він написав аж п’ятдесятдві.

Вінцем всієї творчості Шопена стала Третя соната сі-мінор (1844 рік), в якій, як і в інших пізніх творах, посилюється барвистість, колористичність звучання. Смертельно хворий композитор створює музику, сповнену світла.

В останні роки життя Шопен здійснює велику гастрольну поїздку по Англії та Шотландії (1848 рік), яка, як і розрив відносин з Жорж Санд, остаточно підірвала його здоров’я.

Помер Фредерік Шопен в Парижі 17 жовтня 1849 року на руках у своєї старшої сестри Людвіки.

На похороні геніального композитора звучав Реквієм улюбленого ним Моцарта. Виконувалися і його власні твори, серед яких був і похоронний марш з фортепіанної сонати сі-бемоль мінор у виконанні оркестру. Похований на кладовищі Pere-Lashaise, а серце його (за заповітом) зберігається у Варшаві в костьолі Святого Хреста.