Мені здається, - може, я не знаю, -

Було і буде так у всі часи:

Любов, як сонце, світу відкриває

Безмежну велич людської краси.

 І тому світ завжди благословляє

І сонце, що встає, і серце, що кохає.

Любов вічна... Любов унікальна. Скільки існує людство, стільки існує і любов. Про любов складали вірші, поеми. Легенди про любов передаються із покоління в покоління.

Найкращі поети і письменники усього світу оспівують це прекрасне почуття у своїх творах. Немає, мабуть, жодного поета, який би не торкнувся у своїй творчості цієї теми. І саме цій темі, темі кохання, було приурочено літературно-музичну композицію «Любов великих людей - завжди легенда», присвячену інтимній ліриці Івана Яковича Франка, яку підготувала бібліотекар Ливинюк Оксана Іванівна. Виховна година відбулася 14 лютого у читальному залі бібліотеки Бродівського педколеджу зі студентами групи Т-22 та керівником групи Дзьобанем В.Ф. Ведучими цього виховного заходу були Яців В., Бойко О., Осінська С, Щурко М.

«Поезію творить любов...», - наголошував Дмитро Павличко. У кожного поета є найщиріші і найліричніші вірші. Це - поезії про кохання. Без них наші уявлення про поета як людину були б неповні, а часто й помилкові. Любов великих людей - завжди легенда. Дуже не хочеться, аби й І.Франко був для нас лише «вічним революціонером», адже він був звичайною людиною: жив на цій землі, прагнув великого кохання, закохувався, страждав розчаровувався...

«Тричі мені являлася любов, - признається поет, тричі в руці від раю ключ держала!». І тричі поет утрачав надію на щастя. Іван Франко не раз закохувався. Ці радісні почуття і глибокі душевні переживання згодом виповів у поетичних рядках.

Здається, ці вірші існували завжди, здається вони були не написані, а знайдені, як діаманти-самородки, бо такого ні видумати, ні вистраждати неможливо.

Відчайдушний порив закоханого серця, голос любові, якому затісно у грудях, озвався поетичним словом і піснею у виховному заході. Чисте, правдиве освідчення, надія і безнадія вилилися у хвилюючі рядки.

І на святі кохання ми говорили про Франка ніжного, щирого у своїх почуттях. Така вже доля поетів - виливати почутті власної душі у слово. Поети відходять у вічність, а їхні шедеври, сповнені щастя і драматизму, залишаються.

Вершинні зразки інтимної лірики, покладені на музику, співає вже не одне покоління українців. Здається ці вірші, пісні можна слухати безконечно. Бо в кожному з них молоді люди знаходять слова, думки, почуття, що відлунюють у їхніх серцях. І той, хто раз у житті пізнав силу кохання, знає, як міцно в ньому переплетені ці почуття.

Які слова, дзвінкі й чудові,

Даруєш ти мені, Господь,

Що ми в цім світі без любові?

Лиш грішна плоть, нікчемна плоть.

Куди б не йшли, за що б не брались,

Все виявляється дарма.

Ніщо у цім житті не в радість,

Коли любові в нас нема.

Любов - це те, що буде вічно.

І ні початку, ні кінця.

Любов як Всесвіт, що магічно

Пульсує в грудях у Творця.

І я складаю в кожнім слові

Йому подяку і хвалу

За цілий океан любові

Й за кожну крапельку малу.

14 лютого — свято любові, свято найкращого почуття, яке окрилює, дає сили і натхнення, радість і захоплення. І завдячуючи якому продовжується життя на землі. Кохання - це святе почуття, яке заслуговує на свій день. Не втрачайте день, коли можна передати свої почуття, свої зізнання коханій людині, і просто тим людям, які люблять вас більше, ніж хто-небудь. Це наші батьки: мама і тато, бабуся і дідусь, брат і сестра. 14 лютого - це день, коли можна не соромлячись висловлювати свою любов до  найближчої людини. «Кохання варте того, щоб чекати, життя варте, щоб жити!».