09.03 – 203 роки від дня народження Тараса Григоровича Шевченка (1814–1861)

Український поет, письменник (драматург, прозаїк), художник (живописець, гравер), громадський та політичний діяч. Національний герой і символ України.

«… потреба чинити добро – потреба серця…»

(Іван Дзюба)

Добро… Його Тарас Шевченко, як стверджує Іван Дзюба в праці «Тарас Шевченко. Життя і творчість» (– К., 2008. – 716 с.), ставив понад усіма людськими цінностями: «Добро найкращеє на світі», і воно – «братолюбіє».

Співвідносність добра і зла – одне з центральних питань більшості релігій та філософських систем. У християнській релігії диявол володіє мистецтвом подавати зло як добро. (Трохи інша версія у «Фаусті» Гете: Мефістофель, хотячи зла, творить добро).

Гуманісти Києво-Могилянської академії основними критеріями розрізнення добра і зла вважали людське сумління і людський розум (Інокентій Гизель).

«Розрізнення добра і зла» вважав основним завданням для людини шотландський письменник Томас Карлайль.

Для Т. Шевченка характерна, на думку І. Дзюби, «не лише постійна зосередженість на оцьому розрізненні добра і зла, а й особлива суб’єктивність цієї зосередженості. Він чинить напружений іспит самому собі, а не лише світові».

Один у одного питаєм,

Нащо нас мати привела?

Чи для добра? Чи то для зла?

Це – осереддя питання про призначення людини в світі:

Нащо живем? Чого бажаєм?

І, не дознавшись, умираєм,

А покидаємо діла…

І далі:

Які ж мене, мій Боже милий,

Діла осудять на землі?

Питання питань… Іван Дзюба вважає, що Т. Шевченка пече біль за «дітей», «що у неволі народились // І стид на тебе понесли».

Але поет відповідає і за самого себе, і сам себе судить неухильним судом:

Перелічу і дні і літа.

Кого я, де, коли любив?

Кому яке добро зробив?

Нікого в світі, нікому в світі!

Неначе по лісу ходив!

Це – із засланської поезії, з хвилин розпачу й перебільшеного самоосудження. Мало хто із славних поетів так картав себе. Але на зміну розпачу приходить надія – надія повернутися на Україну:

… І ніби сам перелечу

Хоч на годину на Вкраїну,

На неї гляну, подивлюсь,

І, мов добро кому зроблю,

Так любо серце одпочине.

Отже, потреба чинити добро, робить висновок Іван Дзюба, – потреба серця…

І хоч, на людський світ дивлячись, часто здається:

Нема добра творящого,

Нема ні одного! –

та все ж, у тих самих «псалмах Давидових», – про минущість зла і невмирущість добра Т. Шевченко пише:

Діла добрих обновляться,

діла злих загинуть.

Це мовби мимовільний «пендант» до думки Фіхте: «Добро завжди слабше» (про вразливість добра).

Іван Дзюба стверджує, що за інтенсивністю почування добра і зла Шевченко, може, найбільше споріднений із Львом Толстим, епіграфом до творчості якого могли б бути його власні слова: «Цель жизни есть добро. Это чувство присуще душе нашей. Средство к доброй жизни есть знание добра и зла».