10.03 –  230 років від дня народження Устима Якимовича Кармелюка (1787–1835).

Український національний герой, керівник повстанського руху на Поділлі у 1813–1835 роках проти національного і соціального гніту українських кріпаків панами.

Кармелюк залишив по собі славу справжнього народного месника, що безстрашно боронив знедолених та скривджених. Через славу героя, Кармелюка часто називають «українським Робін Гудом» та «останнім гайдамакою».

Устим Якимович Кармелюк народився 10 березня 1787 р. в с. Головчинці Літинського повіту  Подільської губернії. У віці 17 років його забрали до двору пана Пігловського. Хлопець був роботящий, але непокірний. Поміщик не міг пережити того, що його кріпак не дозволяв собою потурати, а тому вирішив позбутися його і 1812 року віддав на 25 років до царської армії.   

В 1813 р. разом з Д.Хроном Кармелюк утік з 4-го уланського полку, який розміщався в Кам'янці-Подільському, і повернувся в рідні місця. Незабаром був спійманий і засуджений до 500 ударів батогом, після чого його скерували до кримського штрафного батальйону. На шляху до Криму Кармалюк втік з-під варти. Вже через деякий час він очолив повстанський рух селян проти російської адміністрації і дворянства, який розгорнувся в Літинському, Летичівському і Ольгопільському повітах.

 А в 1817 р. жандарми схопили Кармелюка. Його засудили до страти, замінивши її в останню мить 25 ударами батогом і 10 роками каторги в Сибіру. Та Кармалюк втік із В'ятської етапної в'язниці. Повернувшись на Поділля, продовжував боротьбу, доки його знову не схопили під час облави. Скориставшись знанням російської мови й відповідними документами, видавав себе під час слідства за солдата з Костроми. Витримка не зрадила його й тоді, коли слідчі привели рідних на очну ставку і до нього радісно кинувся його 8-річний син Остап.

Невдовзі після того, як його запроторили у Кам'янець-Подільську фортецю, він організував разом з іншими в'язнями свою четверту втечу. Однак його поранили і прикували до кам'яного стовпа у вежі Юлія II (Папській), яку згодом назвали Кармелюковою. Взимку 1824 року його покарали 101 ударом батога, затаврували розпеченим залізом і знову відправили етапом у Сибір.

Два роки конвоювали Кармалюка разом з іншими каторжанами до Тобольська. Після етапу, що тривав більше року, Кармалюк із Тобольскої каторжної в'язниці потрапив у Ялуторовськ. Незабаром знову втік, був схоплений і запроторений у набагато гірші умови. Утеча звідси — один із найзнаменитіших документованих випадків. Восени, під час нічної бурі, Кармелюк виламав ґрати, зібрав сорочки всіх співкамерників і зв'язав їх у довге полотнище. До кінця прив'язав камінь і закидав за частокіл в'язниці. По цьому висячому мосту, просто з вікна за огорожу один за одним перебралися усі в'язні — зранку камера була порожня.

У 1830 р. –  черговий арешт. Через два роки Кармелюк розібрав стелю в своїй камері і втік із Літинської в'язниці. В 1830–1835 рр. селянський рух під проводом Кармелюка охопив усе Поділля, суміжні з ним райони Бессарабії та Київщини. У ньому брали участь бл. 20 тис. осіб.

Протягом 23 років боротьби повстанські загони Кармелюка здійснили понад 1 тис. нападів на поміщицькі маєтки. Захоплені у поміщиків гроші та майно роздали селянській бідноті. Для боротьби з повстанцями російський уряд у листопаді 1833 р. створив т. зв. Галузинецьку комісію.

За словами тих, хто знав або бачив Кармелюка, Устим був не дуже високий, але плечистий, незвичайно сильний, дуже розумний лицар. Не любив розбійників, сильно карав даремних злодіїв. Житель с. Гуменці Мисливський згадував, що одного разу Кармелюк відібрав багато золота в місцевого здирці і роздав бідним, обірваним жінкам, що йшли по дорозі. На прощання сказав: «Беріть золото, хай діти ваші вдома не плачуть… Як мене десь вб'ють, споминайте Кармелюка…».

У повстанському русі брали участь не лише українці, а й поляки та євреї. Вихрест із євреїв Василь Добровольський довгі роки був найближчим сподвижником Кармелюка; поляки Ян і Олександр Глембоцькі, Фелікс Янковський та Олександр Витвицький до кінця життя були вірними товаришами Устима – як і євреї Аврум Ель Іцкович, Абрашко Дувидович Сокольницький, Арон Віняр. Всі вони на очних ставках і допитах ніколи не зрадили Кармелюка, за що каралися і були вивезені до Сибіру.

Кармелюка вбив із засідки шляхтич Рутковський (за переказом, не кулею, а ґудзиком — тільки так можна убити «характерника»). Тіло ватажка ще довго возили селами, щоб залякати селян. Поховали його в Летичеві, де 1974 року на постаменті-валуні поставили 5-метровий пам'ятник.

Допитавши 2700 осіб, урядова комісія встановила, що Кармелюк підняв на боротьбу 20 тисяч повстанців. В Головчинцях резонанс справи Кармелюка був таким великим, що вся його численна рідня була змушена відмовитись від свого прізвища, аби не зазнавати репресій. Переважна більшість взяла собі прізвище Карман: таке було прізвисько соратників Устима. Після 1955 р., коли село перейменували на Кармелюкове, почався зворотний процес зміни прізвищ, майже всі Кармани стали Кармелюками.

До наших часів дійшов лише опис зовнішності Кармелюка, а єдиний достовірний його портрет належить пензлю Тропініна та відомий в кількох копіях, одна з яких зберігається в Ермітажі.