Пропонуємо ознайомитись з оглядом статті Інни Кондратець «Педагогічний плейбек: ефективний засіб ситуаційного навчання педагогів» (Кондратець Інна. Педагогічний плейбек [Текст]: ефектив. засіб ситуаційного навчання педагогів / І. Кондратець // Дошкільне виховання. – 2017. - № 2. – С. 20 – 24.)

Традиційні форми методичної роботи не завжди дають бажаний результат. Адже сучасні педагоги прагнуть не лише до вдосконалення фахових знань та вмінь, а й до особистісного зростання, до створення  згуртованого колективу, в якому панують довіра, творчість і підтримка. Досягти цього допомагає плейбек-театр - нова ефективна форма ситуаційного навчання і взаємодії. Ознайомтеся з його особливостями та спробуйте разом з колегами

Плейбек театр виник у 1975 р., коли Джонатан Фокс здійснив спробу змінити канонічні форми театральної діяльності. Назва «PLAYBACK» походить від фрази, що стала девізом першої плейбек-трупи: «We play the story back to you»(«Ми граємо історію, повертаючи її тобі»). Нині плейбек-театри представлені більш ніж у 50 країнах світу.

Педагогічний плейбек-театр - форма ситуаційного навчання, за якою кожний присутній може розповісти історію з професійного життя і побачити, як учасники відобразять її в імпровізованому творчому перформансі (виставі).

У методичній роботі плейбек-теарт можна втілити в різних форматах.

Формати проведення: Окремий методичний захід (проводиться для поліпшення психологічної атмосфери освітнього процесу, підвищення професійного рівня педагогів, вправляння в командній творчій діяльності); Інтерактивна частина педради (для розв’язання певної пріоритетної проблеми); Плейбек-мініатюри на семінарах, фестивалях діяльності педагогів, педагогічних бенефісах, методичних турнірах (для представлення досвіду); Святковий капусник (скажімо, до Дня дошкілля або під час новорічно-різдвяних зустрічей тощо).

Плейбек-форми: «Рідка скульптура». Оповідач із зали коротку , емоційно насичену відповідь на запитання кондактора (ведучого). Актори виступають по черзі, показуючи лише почуття оповідача, і зупиняються, утворюючи своєрідну скульптуру.

«Фото». Кондактор переказує історію глядача у п’яти коротких реченнях. Після кожного з них актори швидко застигають в образах, які передають суть сказаного. Вони не розмовляють і використовують мінімум рухів.

«Хор, що говорить». Двоє акторів сидять на стільцях близько один до одного, а інші стоять позаду них. Кондактор запитує кількох глядачів про їхній настрій та почуття. Актори одночасно передають усі ці почуття, тільки засобами міміки та голосу, без музичного акомпанементу.

«П’ять елементів». П’ять акторів шикуються на сцені в ряд. Кожен з них відтворює всі сюжети, які пропонують глядачі, повністю, використовуючи лише один виражальний засіб: рух (танок), пісню (голос), дії з реквізитом, музику, міміку чи мовлення.

«Картина». Актори під музику виходять і займають місця на сцені. Вони розігрують оповідку, залишаючись кожен на своєму місці (без переміщень). Використовуються міміка, пантоміма, слова й звуки. Наприкінці гри всі одночасно завмирають. Музика супроводжує весь процес гри.

Висновок: плейбек-театр як спосіб відображення внутрішнього світу кожного та створення єдності почуттів, думок і міркувань усіх учасників дійства є ефективним методом самопізнання, діалогу, спілкування і має посісти законне місце у низці методичних форм роботи дошкільного закладу.

Сторінку підготувала Оксана Северин.