09.05 - День Перемоги

День Перемоги — державне свято в Україні та низці країн, що входили до складу СРСР. Відзначають 9-го травня — у день, коли 1945 року СРСР та союзники здобули перемогу над Третім Рейхом у Німецько-радянській війні.

Німецько-радянська війна — збройний конфлікт між Німеччиною та СРСР, що тривав з 22 червня 1941 року по 9 травня 1945 року. Складова Східноєвропейського театру воєнних дій Другої світової війни. В німецькій історіографії отримала назву Східного фронту, а в радянській — Великої Вітчизняної війни. У конфлікті на боці Німеччини виступили Італія, Угорщина, Румунія, Хорватія, Болгарія, Словаччина і Фінляндія. 

В українському законодавстві День Перемоги визначається як день «торжества безсмертного подвигу народу — переможця над фашизмом, всенародної пам'яті про його боротьбу за свободу і незалежність Батьківщини». 

День Перемоги спочатку відзначали у СРСР і країнах Варшавського договору. Після розвалу Радянського Союзу 9 травня відзначають як державне свято в Україні, Росії та низці інших країн колишнього СРСР

Пізно увечері 8 травня 1945-го року у передмісті Берліна акт про повну і беззастережну капітуляцію Німеччини підписав генерал-фельдмаршал Вільгельм Кейтель, пізніше повішений за вироком міжнародного трибуналу. На той момент Гітлер уже покінчив життя самогубством, деякі нацистські ватажки, зокрема, Гіммлер, тікали на захід, щоб здатися в полон англо-американським військам. З боку Червоної Армії документ про капітуляцію Німеччини був підписаний без згоди ставки Сталіна. Тому Сталін започаткував святкування Дня Перемоги в СРСР на 9-те травня, на день пізніше, ніж святкування Дня Перемоги у решти країн антигітлерівської коаліції. 8 травня 1945 року вийшов Указ Президії Верховної ради СРСР, де сказано, що 9 травня — «Свято Перемоги» та неробочий день. Відповідні декрети видали також уряди інших комуністичних країн Східної Європи. 

Наприкінці 1940-х років Сталін скасував святкування цього дня. З огляду на перемогу у війні, весь народ, особливо фронтовики, очікували на пом'якшення сталінського режиму, чого Сталін робити не збирався. Відновили ж його святкування лише після того, коли за часи хрущовської відлиги, народ дихнув трохи вільніше і зажив заможніше, вже в часи раннього Брежнєва.

У Радянському Союзі (і, відповідно, на теренах Української РСР) День Перемоги був оголошений неробочим днем Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 квітня 1965 року як «Свято Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

У ході ВВВ український народ дав збройним силам антигітлерівської коаліції понад 6млн. воїнів. На користь високого усвідомлення свого воїнського обов'язку з боку українців свідчить і той факт, що вони посідають друге місце після росіян за кількістю Героїв Радянського Союзу та повних кавалерів ордена Слави.

Територія України стала ареною найзапеклішого збройного протиборства двох могутніх держав. Буквально кожен клотик її землі переораний бомбами, снарядами, перекопаний солдатськими лопатами, рясно политий кров'ю. Тут відбувалися найжорстокіші битви війни і загинуло чи не найбільше бійців та командирів Червоної армії.

На долю України та її народу випали нечувані страждання і жертви. Окупанти винищили 3,9 млн. мирних жителів і до 1,4 млн. військовополонених, а 2,4 млн. молодих найбільш працездатних українців вивезли на примусові роботи до Німеччини. Багато з них там і загинули. На руїни перетворилися 714 міст і селищ міського типу, понад 28 тис. сіл, 215 з яких розділили трагічну долю білоруської Хатині. Зруйновано понад 16 тис. промислових підприємств, близько 30 тис. колгоспів, радгоспів та МТС. Загальна сума збитків, заподіяних населенню й народному господарству республіки сягала майже 1,2 трлн. крб..

Пам'ять про ці жертви, про ратний і трудовий подвиг народу зобов'язує нас перейнятися усвідомленням того, що, якби не було спільної Перемоги над фашизмом, покоління, що прийшли в життя після війни, взагалі й не народилися, і не було б не лише України як суверенної держави, а й української нації, оскільки за планом «Барбаросса» 80 % населення західних областей України підлягали знищенню, а решта 20 % мали стати виконувати рабську працю.

Ми завжди пам'ятатимемо ціну, яку заплатили наші батьки і діди за сьогоднішній мир в Україні, за надану можливість наступним поколінням жити, народжувати і виховувати дітей. Будемо ж гідні ратного і трудового подвигу наших батьків. Зробимо все від нас залежне, щоб розквітав, ставав красивішим і заможнішим рідний край. Нехай земля радує щедрим колосом, а чисте, мирне небо - сонячними погожими днинами, рясним, своєчасним дощем.

У 1991 році до статті 73 Кодексу законів про працю Української РСР були внесені зміни: в переліку святкових днів 9 травня було зазначено як «День Перемоги». 

У 2010 році у Львові вперше за часи незалежності України провели парад. Неподалік пройшов альтернативний мітинг, учасники якого наполягали на тому, що цього дня необхідно поминати і молитися за померлих у Другій світовій війні, а не святкувати. Сталося декілька сутичок між учасниками обох заходів. 

У 2004 році Генеральна Асамблея ООН проголосила 8 та 9 травня Днями пам'яті та примирення.

У 2011 році в Україні було прийнято Законопроект №8157, який зобов'язував всі державні органи та органи місцевого самоврядування здійснювати «офіційний підйом у День Перемоги копій Прапора Перемоги на будинках (щоглах, флагштоках) поряд з Державним прапором України». Однак законопроект був визнаний неконституційним, оскільки червоний прапор відсутній у переліку державних символів, що міститься в Конституції України. Окрім того, копії прапорів, які пропонували підіймати, не мали нічого спільно з прапором, який вивішувався над Рейхстагом. Спроба зобов'язати червоний прапор до використання, а також провокація з боку влади державного рівня, яка не завадила приїзду до Львова проросійських українофобських організацій, що розгортали прапор на Марсовому полі, викликала найгострішу реакцію у Львові та Івано-Франківську, де відзначення Дня Перемоги супроводжувалися зіткненнями між прихильниками використання червоного прапора в Україні як символіки свята Перемоги з одного боку та представниками ВО «Свобода» й місцевих жителів з іншого.

У 2012 році, окрім офіційних заходів 9-го травня, 8-го травня молоді активісти провели панахиду за загиблими у Другій світовій війні у Києві, Львові, Запоріжжі та Дніпропетровську. У Львові на Янівському цвинтарі відбувся спільний молебень. Організатори заходів виступають проти використання радянської символіки та святкування. 

За результатами останнього соціологічного опитування, проведеного 2011 року Центром Разумкова, 70% громадян України вважають День Перемоги великим святом, ще 23,6% опитаних вважають цей день звичайним святом. Не вважають День Перемоги святом 4,7% респондентів і 1,7% опитаних не змогли відповісти на питання. Німецько-радянську війну українці переважно схильні називати Великою Вітчизняною, до такої назви схиляються 66,2% опитаних. 28,6% називають цю війну Другою світовою. Інші відповіді дали 2,4% респондентів, решта — вагалися з відповіддю.

За результатами соціологічного опитування, проведеного 2007 року Центром Разумкова, найбільшим святом цей день є для людей від 60 років (82 %), у віковій групі 18-29 років День Перемоги справді великим святом вважають 59,2 % опитаних. Серед регіонів України виділяється Західний регіон, де День Перемоги великим святом вважають 43,3 % опитаних, а майже кожний п'ятий (19,3 %) не вважає цей день святом.