Як ми вже повідомляли, футболісти 8 класу Львівського училища фізичної культури у своєму прем’єрному сезоні дитячо – юнацької футбольної ліги України стали срібними призерами. Хлопці лише у фіналі поступилися своїм одноліткам з київського «Динамо». Своїми враженнями від турніру, матчі якого відбулися на зелених полях Моршина і Стрия, поділився старший тренер команди Олег Родін ( на фото).

     «Фінальний турнір – це завжди особливе змагання, матчі якого суттєво різняться від поєдинків зонального етапу. Адже упродовж сезону ми граємо у режимі недільного циклу, а тут за вісім днів команда проводить п’ять матчів проти найсильніших суперників з усієї України. Тому прохідних ігор немає в принципі, а тиск через відповідальність за результат, щоб ми, тренери, не казали хлопцям, просто таки неймовірний. Емоції у них зашкалюють, що не дивно – фінальний етап ДЮФЛ для них те саме, що для дорослих футболістів фінальна частина чемпіонату світу або Європи. Також не забувайте, що для команд 2003 року народження – це перший сезон на такому рівні, тож для гравців U-14 усе було новим і невідомим. 

Перше, ніж говорити про матчі, хочу відзначити організацію турніру – керівництво ДЮФЛ України спільно з ФК «Скала» зробили усе, щоб змагання пройшли на хорошому рівні. Проживання, харчування, транспорт, якість полів, суддівство – жодних претензій. Скажу відверто: я не вперше на фінальних турнірах ДЮФЛ, але такої хорошої організації не пригадую.

Тепер про наші матчі. Головне, що добре підготувалися до турніру. Після завершення матчів у зональному турнірі ми кілька днів перепочили, після чого провели тренувальний збір у Дублянах. Втім, проблеми у нас були кадрового характеру. Зокрема, застудився наш нападник Михайло Чорний, який хоча й був у заявці, але так і не зіграв на фіналі жодного матчу. Олексій Малакі навпаки, через перелом ключиці пропустив півтора місяця і лише днів за десять до фіналу поновив тренування.

Тим не менше, першу гру проти «Шахтаря» ми в цілому відіграли добре. Особливо мені сподобався перший тайм, в якому ми перегравали донеччан і цілком заслужено перед свистком на перерву відкрили рахунок. У перерві просили хлопців продовжувати грати в тому ж ключі – контролювати м’яч і намагатися атакувати. Однак з самого початку другої половини у нас щось розладилося в передній лінії, а в «Шахтаря» навпаки, почали виходити непогані комбінації. І ось тут хлопці трішечки десь розгубилися і почали грати на утримання рахунку. Втім, оборонялися ми досить організовано – донеччани біля наших воріт практично нічого так і не створили. Але вже у компенсований час наш воротар Денис Васютик, намагаючись потягнути ігровий час, «привіз» вільний удар з меж штрафного майданчика, з якого нам й забили. Зважаючи на те, що пропустили в останніх секунда гри, можна говорити, що ми втратили два очки. Але загалом нічия – справедливий підсумок гри і не найгірший для нас.

У наступній грі проти одеської ДЮСШ-11 «Чорноморець» ми за рахунку 0:0 не забили пенальті. Але в цілому перевага була на нашій стороні фактично у всіх компонентах футболу. Відзначу, що в одеситів рівна команда у всіх лініях і грати з ними було не просто. Це до речі, довів і їхній наступний поєдинок з «Шахтарем», в якому донеччани не змогли перемогти. Ми ж зуміли переломити нефарт і два голи таки забили. Другий, щоправда, в самому кінці матчу, тому напруга зберігалася майже до самого фінального свистка. 

Виграш 2:0 вивів нас на перше місце в групі. Тому на останню гру проти «Зірки», хоча нас і влаштовувала нічия, ми поставили завдання виграти і бажано з хорошим рахунком – дуже хотіли вийти з першого місця, щоб у півфіналі уникнути зустрічі з «Динамо». Але у «Зірки» також непогана команда, в якій є явний лідер – нападник (Олександр Міщенко – Авт.), на якого вже, що називається, поклали око і «Шахтар», і «Динамо». Але нам вдалося його нейтралізувати і в підсумку ми виграли 3:0. Однак, як і з одеситами в попередній грі, довший час рахунок був мінімальним – 1:0. А два голи ми забили на останніх хвилинах, причому третій, з пенальті, вже у компенсований ігровий час. 

У півфіналі нас чекало дербі з господарями, моршинською «Скалою». Наші матчі з ними завжди проходять дуже важко. От і в зональному турнірі ми хоча й два рази виграли, але в дуже непростій боротьбі, про що говорить і рахунок – двічі по 1:0. Третє наше протистояння зі «Скалою» вийшло ще більш напруженим. Суперник одразу почав грати від оборони і в за два тайми мав лише один момент. Ми ж усю гру мали територіальну перевагу, набагато більше за господарів володіли м’ячем. Але гра вийшла дуже в’язкою і гольових моментів ми створили обмаль. Усе вирішувала серія пенальті. Зрештою, нам поталанило у футбольній лотереї, але на мою думку, ми більше заслуговували на перемогу. Втім, виграш такою ціною десь позначився на фінальній грі, причому в негативному плані.

Фінал був п’ятим матчем за вісім днів. Одразу скажу, що хоча ми й забили першими, в цілому з «Динамо» ми зіграли далеко не найкращу свою гру. Чому? Перша причина – не відновилися, головним чином емоційно. У мене склалося враження, що хлопці були вихолощені психологічно попередніми поєдинками. Можливо, якби було до фіналу дня три, то… Але була ще одна причина – після виходу в фінал команда десь підсвідомо заспокоїлася. Схоже, злий жарт зіграло усвідомлення того, що медалі уже в кишені. Ну й звісно зіграв свою роль той факт, що ми усі матчі грали фактично одним складом. Серйозного підсилення з лави запасних у нас не було. А тут на фінал ми ще й втратили Марка Сапугу, який перебрав жовтих карток. А він не лише грає на стратегічно дуже важливій позиції – опорника, а ще й є емоційним лідером, гравцем, який може повести за собою команду. 

Все це в сумі й призвело до поразки. Не скажу, що «Динамо» нас переграло повністю – в багатьох моментах ми нічим не поступалися киянам, але загалом суперник на перемогу заслужив більше. Та головне, ми побачили свої помилки і тепер знаємо над чим треба працювати в майбутньому», – розповів Олег Дмитрович. 

За матеріалами www.fckarpaty.lviv.ua