Викладачами циклової комісії соціально-гуманітарних дисциплін Львівського кооперативного коледжу економіки і права (Мирослава Ільчишин, Ольга Туркало, Наталія Мозола, Людмила Підлужна) та членів гуртка «Історія рідного краю» було проведено виховний захід, присвячений Дню Гідності та Свободи.

Ведучими свята були студенти Софія Андрушко та Вікторія Надурак. Дійство розпочалось з виконання Гімну України. Викладачі і студенти коментували важливі і переломні події минулорічної зими та показували відеоролики. Під час заходу було декілька сцен, де студенти могли знову відтворити в своїй уяві ті моменти життя, які відбувались і відбуваються у нашій країні.

Надзвичайно повчальним для студентів було відео про таке коротке життя Сергія Нігояна, яке підкреслювалось читанням поеми «Кавказ».

Куля шукала його довго. Куля шукала його серед тих, хто ніс на Майдан ліки або хліб, будував барикади або готував саморобну зброю. Вона шукала його в будинку профспілок, шукала в Міській Раді серед людей, яким вдалося вихопити кілька хвилин сну, або сісти на сходинки з тарілкою супу. Вибір був, і не раз куля вже готувалася вдарити, але приціл кожного разу збивав голос, який лунав над Майданом. Потім гамір Майдану заглушав голос і тоді куля продовжувала вибирати: може оцю жінку з червоним хрестом? А може журналіста з телекамерою? Або цю молоденьку студентку з повною тацею бутербродів? Або сивого діда, який співає Славень?... Непогано було б провчити й студента з фотоапаратом… А може хлопця на сцені перед мікрофоном? Надто говірливий… Звичайно, можна й хлопця, але знову десь поблизу цей голос…

Голос не давав прицілитися, і куля шукала. Шукала серед молодих і старих, серед жінок і чоловіків – хто насмілився?

Куля шукала того, кого треба вкусити за серце першим. Першим має бути не просто хтось. Куля добре знала – випадковостей не буває.

Борітеся – поборете,

Вам Бог помагає!

Куля знала ці слова. Голос, щоправда, був інший. Куля добре пам’ятала той голос, що вперше не побоявся вимовити це – голос Тараса, але цей був інший.

За вас правда, за вас слава

І воля святая!

Голос інший, але слова… і куля повернула на голос.

Куля знайшла його. Цілила в Тараса, а влучила у Сергія – вони у ту мить були разом. Колись Тарас став на захист Лицарів Великих, сьогодні – Сергій. (Джерело: http://politikan.com.ua/8/0/0/80322.htm)

Сьогодні ми зібрались в цьому приміщені, щоб у жалобі схилити голови перед пам’яттю Героїв Небесної Сотні, які боролися за честь, правду і гідність і віддали своє життя за Україну, які поклали свої голови за наше майбутнє. Просимо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх Героїв. Хай пам'ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.

Ми – українці – свідомий і відповідальний народ, здатний відстоювати свій вибір. Ми подали історичний приклад того, як солідарність, братерство і взаємоповага між сотнями тисяч людей згуртовує їх довкола спільної мети. Український народ відчув потребу в єднанні, повірив у своє майбутнє і довів, що у нації, яка вийшла на Майдан і заявила, шо спроможна на захист своєї свободи, є велике серце і високий дух.

Революція Гідності кардинально змінила напрямок розвитку держави та суспільства, згуртувала свідомих, зрілих громадян – справжніх патріотів Батьківщини. Але шанс на зміни дістався нам дорогою ціною – ціною людських втрат. Вічною раною на серці кожного українця буде пам'ять про Героїв Небесної Сотні та воїнів АТО, кожен з яких віддав за свої переконання найвищу ціну – власне життя. Також, захищаючи незалежність і свободу України, ми втратили студентів коледжу. Давайте вшануємо хвилиною мовчання Героїв Небесної Сотні та учасників АТО, які загинули за нашу з вами свободу і незалежність.

Три роки минає з початку доленосної події в історії України Революції Гідності. Гідність і свобода, як і незалежність, як Божий дар, це плід багатовікових героїчних змагань наших предків, яких ми повинні вшановувати і пам’ятати, бо це вони ціною власної крові здобували мир, волю нації і долю українському народу.

«У нашій пам'яті Ви назавжди лишились,

Історія одна, і Ви – її частина.

Ви тільки знайте, браття, ми за Вас молились,

І молимось: за Вами – ненька Україна!

Вже не повернеться додому той хлопчина,

Що його вчора тільки мати відпустила,

Поцілувала, тихо мовивши: «Іди, дитино,

За щастя України, бо вона – єдина».

Казала мати берегти себе. Але даремно,

Бо хлопець був готовий йти безстрашно,

Аби лише країна, котру так кохав страшенно,

Не стала на коліна, а боролася відважно.

Хлопчина вірив, що колись, одного ранку,

Відкривши очі, він відчує повну волю,

Але та куля, в день зимовий, на світанку,

Перехопила подих та змінила долю…»

Подія в Україні сколихнула весь світ, не залишила байдужою жодної душі. Люди висвітлюють свої почуття через картини, вірші, пісні.

На сцені яскраво виступили студенти: Данило Солових, Ольга Коваль, Ірина Яровенко (група Грс-17), Софія Андрушко, Христина Щирба (група Фн-17), Вікторія Надурак, Людмила Колісниченко (група ПВ(н)-26), Людмила Суворова, Вікторія Павлюк, Наталя Мизюк, Вікторія Фуртас, Тетяна Шапайко (група ПВ (н)-27), які підготували мистецький сюжет «Мамо, чи це вже весна?», присвячений Героям Небесної Сотні.

Закінчився захід молитвою «Боже великий, єдиний, нам Україну храни».

Адміністрація коледжу, правління Облспоживспілки, об’єднаний профком вдячні організаторам заходу та студентам за цікавий змістовний захід. Після проведеного заходу куратори з групами мали можливість відвідати Музей визвольної боротьби України.

Матеріал підготував Михайло Голубка, прес-секретар з роботи зі ЗМІ та зв’язків із громадськістю Львівського кооперативного коледжу економіки і права