21 лютого 2018р. у Львівському обласному Будинку вчителя відбулося засідання лекторію «Мова і суспільство» на тему: «Відображення культури народу у словотворенні».

У засіданні взяли участь кандидати філологічних наук Войтів Г.В., Мацюк З.О. а також вчителі української мови та літератури міста Львова та області.

Зі вступним словом виступила Войтів Г.В. Вона наголосила, що кожна національна мова має власні засоби вираження поглядів її носія на світ, називання його реалій, їхніх оцінок, характеристик. Як і  інші мови, українська відбиває національні особливості українського народу, що складалися впродовж тисячоліть його становлення і розвитку. Картина світу українців яскраво виражається у словотворенні, а особливо у номінації.

Лекцію прочитала Мацюк З.О., яка

-насамперед привітала учителів зі Святом рідної мови і наголосила на їхній винятковій ролі у вихованні любові до рідної мови, культури, а отже – і держави;

-охарактеризувала місце словотвору та номінації у системі української мови на усіх рівня; звернула увагу, що словотвір –це не просто формально структуровані мовні одиниці, а реальне життя мови, відтворення того соціального контексту, який мотивує дії мовного соціуму;

-звернулася до історії виникнення слів в українській мові і на прикладі двох слів воля і брат показала можливості українського словотвору з періоду княжої доби і до сьогодні, а також пояснила, що мовна одиниця часто існує не просто як слово – номінація з одним чи кількома значеннями, а як слово-концепт, що вміщає загальний культурний сенс;

-основну увагу зосередила на сучасних проблемах словотворення. Це, по-перше, потреба мовців в істотному оновленні комплексу номінативних засобів мови, що пов’язане з появою або актуалізацією нових понять, які потребують заповнення мовних лакун. Словотворення таких нових слів повинно відбуватися за допомогою використання традиційних засобів і стійких асоціативних образів. Ідеться насамперед про лексику, пов’язану із змінами соціально-економічних та політичних відносин і формуванням власної державності. По-друге, потреба у подальшому нормуванні та систематизації різних сегментів словотвірної структури української мови, позбавлення її радянських (зокрема російських) нашарувань, встановлення її якомога органічніших основ. По-третє – це потреба в розширенні експресивно-стилістичних і функціонально-стильових можливостей мовного самовираження суспільства, що виявляється у поширенні новотворів у професійній сфері, термінології, мовному самовираженні окремих сфер суспільства;

-наголосила на тенденції інтернаціоналізації, особливо на вживанні англомовної лексики на означення багатьох понять у сфері політики, культури і науки, вказала на негативні тенденції і проблеми у цій царині;

-як окрему проблему виділила наявність великої кількості кальок, що призводить до відсутності власне української мотивації у називанні нових реалій і понять;

-виділила основні засоби, які виражають сучасну тенденцію та семантико-словотвірний потенціал у сучасному українському словотворенні, зокрема все частіше вживання іменників із суфіксами (к)иня (мисткиня), -льник (мітингувальник), прикметників із суфіксом –льний (узагальнювальний), -цький (державницький), -ий (категорійний), -ов (структуровий) та ін., пояснила відмінність у розбудові словотвірної парадигми, наприклад: синонім-синонімний, синонімія-синонімійний, синоніміка-синонімічний;

-у висновках наголосила на ролі словотворення у донесенні різноманітної культурної інформації до школярів.