Березневі дні в Україні традиційно пов’язані з іменем Тараса Шевченка, його пророчим словом, силою духу та безсмертними заповітами. Для багатьох українців любов до рідної землі розпочалася з «Кобзаря», і вже не одне покоління дивується з актуальності Тарасових пророцтв. Не можна не згадати слова Остапа Вишні: «Досить було однієї людини, щоб урятувати цілу націю!» Справді, життя Шевченка – приклад безмежної жертовної любові до рідного народу.

Нещодавно у Золочівському економічному ліцеї відбувся літературно – мистецький захід «Під знаком генія. Шевченківський вік». Організатори свята, ліцеїсти 11 класу під керівництвом учителя української літератури Ковалик Наталії Юріївни, розповіли про долі відомих українців, які прожили шевченківський вік - 47 років. Дивовижно, але саме у неповних сорок сім пішов із життя полковник Армії УНР, перший голова ОУН Євген Коновалець. Він загинув у Роттердамі від рук агента радянських спецслужб. У 1937 році на Соловках, в урочищі Сандармох, було знищено цвіт української нації, знаний в історії та літературознавстві як «розстріляне відродження». Серед митців був і сорокасемирічний поет – неокласик, професор Микола Зеров. У ніч на 4 вересня 1985 року в карцері Пермського спецтабору для політв’язнів зупинилося мужнє серце Василя Стуса – поета-дисидента, людини, яку по праву називають совістю нації. Його  дорога  болю розпочалася з прем’єри кінофільму «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова, де відбувся акт протесту проти арештів шістдесятників. Головну роль у цій легендарній стрічці зіграв Іван Миколайчук – душа українського кіно, актор, якому теж судилося відійти у вічність на 47 році життя… Ще зовсім свіжою є втрата кумира сучасного покоління. Три роки тому трагічно загинув Андрій Кузьменко – поет, композитор, правдолюб і патріот. Йому було сорок сім…

Розповідь про кожного із відомих українців, яким судилося прожити шевченківський вік, була по-своєму цікавою, змушувала замислитися над небуденним питанням самовизначення. Зворушливе читання поезії Тараса Шевченка, Василя Стуса, Ліни Костенко не залишило байдужим гостей заходу. Метою зустрічі не було дати готові відповіді, а вкотре запитати самих себе: «Хто ми? Чиїх батьків діти?» Українська молодь повинна знати свою історію, пам’ятати про  минуле в ім’я майбутнього.