14.03  – 144 роки від дня народження Олекси Харлампійовича Новаківського (1872-1935).

Оле́кса Харла́мпійович Новакі́вський ( 2 (14) березня 1872, Слободо-Ободівка, тепер Ободівка, Вінницької області — †29 серпня 1935,Львів) — український живописець і педагог.

Життєпис

Талановитим і темпераментним експонентом краківськогопостімпресіонізму був уродженець зазбручанського Поділля Олекса Новаківський. Учень Я.Матейка, Унежицького й Вичулковського, він дуже багато завдячував Мальчевському. Не залишилися без впливу на нього Матейка та Виспянський.

Народився у с. Слободо-Ободівка (тепер Ободівка Тростянецького району, Вінницької області).

Мистецьку освіту здобув, навчаючись в Одесі (1888–1892) у художника-декоратора Ф. Клименка та у Краківській Академії красних мистецтв (1892–1900) у Л. Вичульського і Я. Станіславського. Живописна манера О.Новаківського сформувалась на творчому засвоєнні принципів імпресіонізму. Довгий час працював у с. Могила біля Кракова.

З 1913 жив у Львові, куди переїхав за допомогою митрополита А.Шептицького. Новаківський, крім творчої роботи, займався і педагогічною діяльністю: мав надзвичайно багато учнів (кілька десятків), проте жоден з них не перевершив самого Новаківського.

В 1923 заснував у Львові мистецьку школу, що стала відомим осередком малярської культури у Західній Україні. Його школу пройшли Володимир Гаврилюк, Святослав Гординський,  Стефанія Ґебус-Баранецька, Лев Ґец, Михайло Драган, Олекса Друченко, Василь Дядинюк, Софія Зарицька-Омельченко, Іван Іванець, Іван Кейван, Андрій Коверко, Едвард Козак (Еко), Ольга Козакевич-Дядинюк,Мирон Левицький (Lev),  Володимир Ласовський, Ярослав Лукавецький, Степан Луцик, Антін Малюца, Михайло Мороз,Іванна Нижник-Винників, Емілія Охримович, Леонід Перфецький, Ольга Плешкан, Роман Сельський, Володимир Сениця, Григорій Смольський та багато інших митців, які пізніше здобули визнання і світову славу.

У 1924-25 очолював факультет мистецтва Львівського (таємного) Українського Університету. Учнями Новаківського 1932 року була створена мистецько-ідеологічна група РУБ, С. Рудакевич-Базюк.

Помер у Львові, похований на Личаківському кладовищі. У Львові відкрито художньо-меморіальний музей художника.

Твори

Перед українською публікою Новаківський уперше виступив ще на виставці «Товариства для розвою руської штуки»(1901), але ширшу популярність здобув собі тільки першою збірною виставкою у Кракові (1911). Коли ж 1913 він переїхав із Кракова на постійний побут до Львова, то завоював собі галицьку публіку неподільно.

В пору, коли Іван Труш усунувся в тінь, Панкевич замовк, Сосенко нездужав, а Бойчук переїхав до Києва, вільне місце в «палаті Стики» та в опінії громадянства зайняв Новаківський. У порівнянні з вищеназваними Новаківський переважав агресивністю своєї колористики й характеристичним для малярів «Молодої Польщі» підходом до теми. Чисте малярство з утаєною символікою барвних площ і ліній було тоді новиною на галицькому ґрунті.

Перша львівська збірна виставка Новаківського, укладена 1921, була його великою перемогою. Особливо сердечно сприйняла митця польська критика, що знайшла в ньому українського епігона краківської школи.

Краківський «Автопортрет», портрет дружини («Моя муза»), низка триптихів та кільканадцять пейзажів, побіч своєї наглядної залежності від лауреатів краківської школи, забезпечать Новаківському тривке місце в історії українського мистецтва.

•  «Діти» (1905),
• «Коляда» (1907–1910),
• «Весна» (1909),
• «Автопортрет» (1911),
• «Народне мистецтво» (панно — 1915-16)
• «Наука» (панно — 1915-16),
• «Весна в с. Могила»,
• «Пробудження» (1912),
• «Юрський собор» (1925),
• «Музика» (1929),
• «Довбуш» (1931),
• «Моя муза»
• «У задумі»
• «Акт з рудоволосою жінкою»
• портрети Д. Левицького, митрополита А. Шептицького, О. Барвінського та ін.