11.11 – 503 роки від дня народження Станіслава Оріховського (1513-1566).

Русинський (український) релігійний діяч та мислитель доби Відродження.

Станіслав Оріховський Роксолан — мислитель-гуманіст, публіцист, поет, оратор. Народився в с. Оріховці Перемишлянського повіту Руського воєводства у Польщі. Початкову освіту здобув у Перемишлі. Навчався у Краківському (від 1526 р.), Віденському (з 1527 р.), Вітенберзькому (1529), Падуанському (1532 р.), Болонському (1540р.) університетах; удосконалював свої знання у Венеції, Римі, Лейпцигу. Серед вчителів Станіслава Оріховського — такі визначні постаті, як Ф. Меланхтон і М. Лютер, серед друзів — А. Дюрер, У. фон Гутен, Л. Кранах-старший, П. Рамузій та ін. Після повернення на батьківщину (1543р.) займався суспільно-політичною діяльністю. Станіслав Оріховський — визначна постать доби Відродження. В Західній Європі його називали «українським Демосфеном» та «сучасним Ціцероном». Серед філософських питань, які посідають чільне місце в його творчості, найбільшу увагу заслуговують політико-правові та історіософські. Станіслав Оріховський обстоює суспільно-договірне походження держави, принципи шляхетського парламентаризму, ідеї природного права, незалежність світської влади від церкви, певною мірою захищає інтереси третього стану, а іноді навіть низів суспільства. Природне право ставить вище від людських законів, які в разі потреби можна змінювати. Обґрунтовує характерні для гуманістичної етики принципи спільного блага (блага народу), патріотизму, служіння державі, підпорядкування приватних інтересів спільному добру. Станіслав Оріховський — один із перших європейських ідеологів освіченої монархії. Значне місце приділяв проблемі війни і миру. Обстоюючи гуманістичні погляди на історію, на місце і роль людини в історичному процесі, Станіслав Оріховський розглядає історію не як реалізацію наперед визначеного божественного припису, а як розгортання людської драми. На його переконання, «історик нічого не повинен вигадувати, а писати лише правду: не керуватися ні дружбою, ні ненавистю». В історичному знанні Станіслав Оріховський знаходить засіб пробудження самосвідомості народу, історичної пам’яті, виховання патріотичних почуттів. Оріховський усвідомлював себе українцем. Свої твори часто підписував подвійним прізвищем — Оріховський-Роксолан або Оріховський-Русин. У них він виступає на захист України від турецько-татарських вторгнень, симпатизує православній релігії (хоча сам залишається католиком). Разом з тим письменник сповідує мораль «політичного поляка» — вважає себе повноправним представником «шляхетського народу» Польського королівства й глибоко вірить у вищу справедливість політичного устрою країни, який забезпечує панівній суспільній верстві свободу та широкі привілеї. Твори Станіслава Оріховського написані переважно латиною. Найважливіші з них — «Про турецьку загрозу» (дві промови, видані в Кракові, 1543, 1544 рр.), «Про целібат» (Краків, 1547). «Напучення польському королеві Сигізмунду Августу» (у двох редакціях — 1543 і 1548 рр.), «Літопис», «Промова на похоронах Сигізмунда І» (Венеція, 1548 р.). Остання була включена до антології «Промови славетних мужів», виданої 1559 р. у Венеції Павлом Мануцієм (перевидавалася згодом у Парижі (1566 р.), Венеції (1568 р.) та Кельні (1569, 1586 рр.). Становлять інтерес і дрібніші твори Станіслава Оріховського — діалоги, памфлети, промови, листи. Деякі з праць Станіслава Оріховського, зокрема — «Про природне право», «Відступництво Риму», не збереглись.